Наукова бібліотека

Вечір пам’яті Олександри Бурбело

7 листопада у бібліотеці відбувся літературний вечір пам’яті Олександри Бурбело – юної вінницької поетеси, члена Національної спілки письменників. Вона рано пішла із життя, проте встигла залишити по собі справжній літературний скарб.

На вечір, присвячений її творчості, завітали студенти ВНМУ ім. М. І. Пирогова та працівники бібліотеки, щоб відчути глибину слова, із якою ця юна душа проникалася світом і людьми, щоб побачити її через слова, які вона залишила. Студенти зачитали вірші О. Бурбело, налаштовуючи аудиторію на ліричну струну її поезій.

Дідусь Олександри, Володимир Бевз, ділився з присутніми спогадами про внучку. Його слава були пронизані любов’ю і гордістю за неї, а кожне слово звучало мов відгомін її творчого голосу. Завдяки йому присутні змогли побачити Олександру не просто як поетесу, а як дитину, котра не лише писала, а й жила своїми мріями та власним баченням світу. Щиро й проникливо розповів про захоплення Олександри фотографією, наголошуючи на тому, що вона ловила миті життя у кадрі з тією ж любов’ю, з якою писала свої поезії. Кожна рослинка, кожна квітка у природі були для неї маленькими чудесами – вона всюди їх помічала та дбала про них.

Збірки поезій, казки, повісті, романи, які презентував В. Бевз – це творчий скарб, в кожному слові якого відгомін її думок і сміливих мрій. «У її душі був закладений генетичний код нації», – казав він, і ці слова змусили кожного замислитися про те, як глибоко ця юна дівчина відчувала своє коріння і любов до рідної землі. Присутні також познайомилися із збірками пісень на слова Олександри Бурбело, що є ще одним свідченням її таланту. Багато поетичних збірок О. Бурбело  до фонду бібліотеки передав В. Бевз.

Її творчий спадок, хоч і створений у такому юному віці, пронизаний зрілістю та глибиною. І хоча життя цієї юної поетеси обірвалося надто рано, сила та світло її слова залишається.  Її поезія, її любов до природи, її спадщина – все це торкнулося серця тих, хто прийшов на цей вечір, даруючи відчуття, що навіть найкоротше життя може стати вічністю.

P. S. Володимир Бевз, дідусь Олександри Бурбело, невтомно працює, щоб пам’ять про неї жила й розквітала – для нього це духовний обов’язок. Він підтримує її батьків, які сьогодні стоять на захисті України, береже теплі спомини про дружину та опікується волонтерським центром, що носить ім’я його внучки.